УСЛУГО́ВУВАТИ (ВСЛУГО́ВУВАТИ)

УСЛУГО́ВУВАТИ (ВСЛУГО́ВУВАТИ), о́вую, о́вуєш і УСЛУГУВА́ТИ (ВСЛУГУВА́ТИ), у́ю, у́єш, недок., УСЛУЖИ́ТИ (ВСЛУЖИ́ТИ), ужу́, у́жиш, док., заст. 1. Робити кому-небудь послугу, що-небудь приємне, бажане, потрібне, щоб задовольнити когось або викликати прихильність до себе. Іванові Петровичу вже мало услуговував [Кирило Іванович], зате ниць падав перед Гаврилом Федоровичем, секретарем (Мирний, І, 1954, 156); Дождала стара невістки, не порадується: яка ж то до неї щира та покірна! І вслужить їй що треба, і пожалує, і догодить, як рідна дитина (Вовчок, І, 1955, 54); // ірон. Своїми діями, втручанням у щось робити кому-небудь неприємність, зло і т. ін. Щира товаришка услужила своїй подрузі, і всі, далекі і близькі сусіди розказували та реготалися, як Параска горшки товкла від невдачі (Мирний, IV, 1955, 65). ◊ Слу́жбу услужи́ти див. слу́жба. 2. тільки недок. Виконувати обов’язки слуги, наймички. Веселий Явтух до столу услуговував, а ще веселіш позирала на його Фрузина (Свидн., Люборацькі, 1955, 46); Щохвилини треба було їй [графині] услуговувати (Донч., III, 1956, 59); Вона надзвичайно любила каву, а не можучи її собі купити, готова була й цілий день услугувати за той присмак (Кобр., Опов., 1954, 19). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 490.